#віршорядність

  мерехтливий місяць більше не тримає над тобою долоню твої книжкові герої  більше не приходять тобі на допомогу дитинство скінчилося саме тоді коли тебе образили а ти не образився мрійникам не дозволений доступ до горищ  де чекає ві-ар-гарнітура що поверне до реальності ти лишишся у тому надцятому  сні куди ти стільки років намагався потрапити тобі вдалося та чи радієш ти? чи ти готовий подивитися  на своє дитинство дорослими  очима? чи твоє велике его готове замовкнути знову? чи вартує твій спогад бути знищеним? чи є у тобі стільки сили щоб не заплакати? краще лізь вже вище  на вишню бо ця майка все одно залишиться тут у дитинстві з тим соковитим кислим феєрверком солодкого на смак дитинства і мріями про майбуття таке ж нездійсненне та забуте  як дитинство це не спинити бо жоден з нас  так і не вийшов  за поріг дитинства /23.20.82

  яким починається день твій  змістом як вранішній поцілунок - сухий та стислий чи невипадковою зустріччю  в місті де в попільним вирі займаються іскри з тобою ми завжди однаково  різні  /22.01.21

мій жовтневий палац це листя  що навіяло під дах нашого сховку перина та лігво  багаття та мрія про наш спокій як тонкий візерунок наших ліній долі  на твоїх долонях на моїх долонях нас єднає спогад про спільне майбутнє зачекай не дай перегорнути  побачити чим скінчиться та історія ти ж знаєш я завжди заглядаю  на останню сторінку читаю останній абзац бо хочу знати чи кожного дня чи кожної миті  були ми з тобою  щасливими /22.01.50

  маскувальною сіткою приходить день тутешній сміливо стримай його поки лишається шанс врятувати себе від неминучого закрий на засув його не відпускай на волю хай схаменеться як торік як сорок років тому коли тебе було чути лише богу знай  що невиліковні тільки будні знай що світло їсть темрява знай що так буде не завжди знай що за травнем наступить мить спокою знай знай  знай /22.50.81

  понівечені паростки зими стислі слова ми теж шукаємо що принесе нам стиглий вітер зламані квіти у твоїх очах вони виростуть у нове коріння але чи здатна твоя воля схаменути час коли ти приходиш я сам на самоті бо так вже повелося у світі що для нової музики не стає місця тому давай не пити зайвого стільки всього невимовленого між нашими долонями коли форма надає перевагу змісту ми так закохані у минулі думки що годі чекати нових стримай свій погляд часом крізь заплющені вії віє світлом /12.01.02

  занедбаними містами нам не звикати чи не тому у двері завжди дзвонять тричі щоб запитати вцілилих спізнитися це завжди втіха коли тебе не чекали але хтозна чи ми варті аби нас згадали у вечірніх новинах коли ти зухвалий достатньо найкраща анархія це мовчазне прийняття дійсності /12.01.31

  серенадів вирій з міста випростовані  ми стислі  замарновані у кожному русі твій стрибок у нескінченність завершиться  будь стриманий  змирися  так роблять усі люди хто вважає себе людьми  ти бережеш свої скроні  від надолужених світом кадрів механік знову запустив не те кіно а тобі у ньому жити  запали відьомську ватру  через яку перестрибнеш лише опівночі секунда вліво миттєвість вправо і все ти знепалена як морок у вранішньому позіханні  стули писок  може тоді ти станеш цікавим співрозмовником /12.70.62

  слухай співсоння твій шепіт кличе ще неістотні  риси незлічені дивися навпомацки злийся з між- мандрами стелиться зойками серенад гамірність ти в мені сяєш жадібним попелом тирси не струсити світла та дотику з мене не вийде  не вилізе несмаком попід копитами зламаним  збосеним ми не відомі ні ми самовкохані стиглі на душі  в них здушені здосита дай мені руку  спи зніяковій теплом я в тебе влюблений  ти в мені знепритом /12.70.51

тихо  сипле  листя  в місті -  зими звичне мито в січні /81.21.13