понад стріхою виринають гамівні сорочки
з позаминулого вицвілого листя
небо спадає на наші голови
скаліченою хмарою
хитким вирієм повним риб
що зринають униз з вибалушеними очима
це місто стокгольмського синдрому
зі смаком імбирного печива
ти не любиш його
але вже не здатна
відмовитись
/61.11.72