під скронею вовтузиться
мереживо думок
загнаних у кут
дійсності спогадів
про час
що
бував
між нами
ти питаєш чи буду я пити чай
але це вічність
що невпинним
кроком
наближається до сховку
прожовклілих видобутків минулості
поосторонь ходять перехожі
які тримають за руки
тих
хто
втік від
буденності марева
я кажу
годі
/61.01.11